Як налагодити психологічний контакт із дитиною

Бажання стати батьками властиво практично всім сімейним парам, так як присутність у будинку малюка зближує подружжя, робить їх більш відповідальними і наповнює життя любов’ю і теплом. На жаль, не рідко дорослі не можуть знайти підхід до власної дитини, що з роками призводить до повного відчуження між найближчими людьми.

Відсутність психологічного контакту з дитиною призводить до його непослуху, безпричинної агресії, плаксивості і іншим негативним проявам. Зі свого боку, батьки будуть постійно відчувати роздратування, невдоволення і досаду на крихітку.

Щоб цього уникнути і отримувати від процесу виховання крихти тільки позитивні емоції, необхідно розуміти і враховувати особливості дитячої психіки і правильно будувати процес комунікації.

У розвитку дитини психологи виділяють, так звані, кризові періоди, в які відбувається ряд змін його натури, з’являються визначають властивості і якості особистості. До таких періодів відносять, в першу чергу, криза трьох і семи років. Треба відзначити, що вікові рамки умовні і час їх настання строго індивідуально.

Перший криза, пов’язаний з усвідомленням малюком себе як самостійної особистості. Він починає говорити про себе, використовуючи займенник «я», прагне більше дій виконати без допомоги батьків і намагається висловити власну думку. Дорослі, які звикли повністю опікати дитину, здійснювати повний догляд за безпорадним, на їхню думку, малятком, і всі за нього вирішувати, не відразу помічають зміну ситуації. Спроби одягтися або вмитися самостійно, відмова від їжі і так далі, сприймаються як примхи.

Другий кризовий вік пов’язаний з переходом дитині в новий соціальний статус – школяр. У нього з’являються нові обов’язки, перші значущі неприємності й успіхи, малюк вчиться завойовувати авторитет і нести відповідальність за свої вчинки. Разом з тим, він як і раніше залишається дитиною, нужденним в емоційному спілкуванні з батьками, ласки й уваги.

Дитина спілкується з оточуючими з перших хвилин свого життя. Спочатку – це емоційні прояви, що виражаються в радості чи плачі, пізніше – в мовних реакціях і невербальної активності. Щоб знайти з малюком взаєморозуміння, з ним необхідно спілкуватися на всіх можливих рівнях, а саме: словами, дотиками, емоціями.

Маленька дитина – це не іграшка і не домашня тварина. У нього рано проявляється характер і власний погляд на речі, який необхідно враховувати. Прості заборони і система покарань не дадуть виховного ефекту, а лише озлобився малюка, навчать боятися дорослих, брехати і хитрувати. Всі вимоги, що пред’являються до юного члену сім’ї, мають бути логічними, мотивованими і постійними.

Яким би завантаженим не був день, знайти час на спілкування з дитиною необхідно. Не варто зневажливо ставитися до його бід і прикрощів, удаваним примітивними. Нерідко, події, що мали місце в ранньому дитинстві відкладають відбиток на все життя, залишаючись у вигляді комплексів неповноцінності, страхів або замкнутості.

Дитина повинна завжди бути повністю впевнений, що він любимо батьками, є для них найважливішим істотою і завжди буде зрозумілий і прийнятий. Навіть за найсерйозніші проступки дітей карають, роблячи акцент на тому, що поганими є не вони самі, а їхні конкретні дії.

Ігнорувати питання малюка і його бажання щось повідати категорично забороняється. Якщо дитина підійшов з розмовою не вчасно, все одно обов’язково треба відволіктися від справ і пояснити йому, що поговорити можна буде через трохи часу. Ця обіцянка обов’язково треба виконати, так як втрата довіри з боку малюка – непоправна річ.

Гармонійні і повні взаєморозуміння відносини, які встановилися в ранньому дитинстві – запорука розвитку повноцінної особистості. Діти потребують проявах уваги і поваги, нітрохи не менше, ніж любові і турботи. Маленька особистість, все одно є особистістю зі своїми потребами, мотивами і бажаннями. Тільки усвідомивши це, можна встановити психологічний контакт і адекватні взаємини.